Мала академія наук

Мала академія наук

Міністерство освіти і науки України

Управління освіти і науки Рівненської облдержадміністрації

Рівненська Мала академія наук

                                                                              Відділення: історія

                                                                              Секція: Історичне краєзнавство

ІСТОРІЯ СЕЛА ТИШИЦЯ: ВІД ПЕРШОЇ ПИСЕМНОЇ ЗГАДКИ ДО 1939 РОКУ

                                                                                    Роботу виконав:

                                                                            Осійчук Влад Вікторович,

                                                         учень 10 класу

               Тишицької загальноосвітньої

                                                               школи І-ІІІ ступенів

                                                                   Березнівського району

                                                              Науковий керівник:

                                                                            Вибойчик Оксана Остапівна

                                                      Вчитель історії

                                                                             Тишицької загальноосвітньої

                                                              школи І-ІІІ ступенів

Рівне-2016

ЗМІСТ:

Вступ………………………………………………………………….3

1.     Від першої писемної згадки……………………………………..6

2.     Село в ХХ столітті………………………………………………..10

Висновки………………………………………………………………16

Список використаних джерел та літератури………………………17

Додатки………………………………………………………………..20

ВСТУП

Актуальність. Висвітлення даної проблеми дозволяє популяризувати історію на місцевому рівні, зобов’язує глибше пізнавати сторінки життя минулих поколінь. Крім того, пропонована тема має практичний характер, оскільки сприяє розумінню власної свідомості. Місцеві жителі відчувають свою приналежність до історичних процесів опосередковано через своїх предків. Відповідно це збільшує їхню активність діяти тут і тепер.

До того ж, на сьогоднішній час, варто систематизувати матеріал, який стосується минулого нашого краю, щоби історія окремо взятого населеного пункту вписалася в мозаїчну картину української історії загалом.

Історія вивчення проблеми. Інформацію про село Тишицю зустрічаємо у праці «Стара Волинь і Волинське Полісся» О. Цинкаловського[1], який відмітив, що село було пригородом Княж-Села.

О. Баранович[2], розглядаючи ХVII століття, подає відомості про кількісний склад димів на території села і довколишніх населених пунктів, що дозволяє співставляти за чисельністю місцевості.

Окрему інформацію можна почерпнути з довідкових видань Польщі і імперської Росії. Так у виданні «Słownik geograficzny królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich»[3] простежуємо, що вперше село згадується в 1570 р. Тоді ж  у «Списокь населенных мест Волынской губернии Російської імперії»[4] вказується кількісний склад дворів і жителів краю.

Серед сучасних краєзнавців, чиї праці висвітлюють дотичну інформацію є О. Романчук[5] і Ч. Хитрий[6]. Крім того значний внесок у розвиток краєзнавства здійснюються стараннями Н. Трохлюк.

Отже, як можна помітити, на сьогоднішній час є окремі дані про історію села Тишиця, проте не існує систематизованого наукового дослідження.

Об'єктом дослідження є історія села Тишиця.

Предметом дослідження є динаміка розвитку села, що визначається на основі чисельності мешканців села.

Наукову новизну роботи визначає те, що вперше здійснюється належне дослідження історії села Тишиця. Було залучено джерела і літературу для комплексного висвітлення історії населеного пункту. Крім того в ході роботи було представлено авторський підхід для висвітлення минулого краян, що може стати для майбутніх дослідів одним з альтернативних способів вивчення минулого.

Хронологічні межі охоплюють 1570-1939 рр. Нижня межа – перша письмова згадка про село Тишиця. Верхня межа – початок ІІ світової війни, який потребує особливого дослідження в перспективі на майбутнє.

Мета дослідження: з'ясувати особливості динаміки розвитку села від першої писемної згадки до початку ІІ світової війни. Поставлена мета передбачає виконання таких дослідницьких завдань:

-         Висвітлити історичний розвиток села від першої письмової згадки до ХХ століття;

-       З'ясувати особливості розвитку краю в першій третині ХХ століття.

Методологічною основою наукової роботи є принцип історизму, об’єктивний підхід до висвітлення соціально-економічних процесів. У роботі застосовано як загальнонаукові методи – класифікації, так і спеціальні історичні – проблемно-хронологічний, порівняльний, структурно-систематичний, статистико-аналітичний. Це дало можливість підійти до висвітлення проблеми комплексно.

Джерельна база. Основу джерельної бази склали архівні документи. У фондах Волинського і Рівненського державних обласних архівів міститься окремі відомості про населений пункт. Так, у роботі використано з Державного архіву Волинської області матеріали ф.46 «Волинське воєводське управління», Державного архіву Рівненської області ф. 27 «Рівненське повітове казначейство», ф.30 «Рівненське повітове староство», ф.161 «Костопільське повітове староство», ф. 226 «Фінансовий інспектор м. Рівне».

Практичне значення історичного дослідження полягає в тому, що його фактичний матеріал й узагальнення можуть використовуватися у краєзнавчих дослідженнях. Матеріали наукової роботи слугуватимуть основою для розроблення уроків з історії рідного краю.

Отже, використані джерела дають підстави розв’язати поставлені дослідницькі завдання

Структура дослідницької роботи є наступною: вступ, 2 розділи, список використаних джерел та літератури, додатки.

ВІД ПЕРШОЇ ПИСЕМНОЇ ЗГАДКИ

Назва села походить від слова «тисяча», рівно стільки вільнолюбивих захисників своєї землі вийшло на бій з монголо-татарами. Битва відбулася на тому місці, де зараз знаходиться село Тишиця. Згодом тут виникло поселення. З часом зі зміною буквеного складу слова «тисяча» з'явилася назва села.

Після Люблінської унії 1569 р. більшість земель історичної Волині увійшли до Луцького повіту. За реєстром релігійного побору Луцького повіту з 1570 р. дізнаємося, що село Тишиця належало князю Дмитру Козинському. Про величину побору окремо нічого не вказано. В 1583 р. князь з роду Головні-Острожецьких платив з Тишиці від 9 дим і 5 город.[7]

Цікаво, що О. Цинкаловський згадує с. Тишниця Рівненського повіту, Березенської волості над р. Суллю, при притоці ріки Посанки, на північ від Княж-села, 65 км від Рівного. Колись то був пригород Княж-села.[8]

О. Баранович у праці «Залюднення Волинського воєводства перед Хмельниччиною» розглядає питання залюднення Волинського воєводства в першій половині XVII ст., спосіб підрахунку кількості населення Волині за тих часів, а також подає відомості про екстракти, реєстр поселення із зазначенням числа димів. Він вказує, що село входило до складу Хупківської волості, дідичем (власником) був Станіслав Данилович. В Тишиці нараховувалося 21 димів. Для порівняння в сусідніх селах Богушах – 13, Князь-село (Князівка) – 28, Орля (Орлівка) – 15.[9] Власне приєднання земель краю до складу Хупківської волості Луцького повіту відбулося в 1629 р.

В 1648 -1654рр. наші землі були охоплені визвольною війною. Серед відомих діячів її є вихідці з Рівненщини: Іван Буняк, Михайло Тиша, Іван Куковський. (Звертаємо увагу на співзвучність назви села Тишиця та імені одного з учасників війни - Михайло Тиша). За Зборівським миром кордон між Польщею і козацькою державою проходив по річці Случ, козаки говорили «Знай, ляше, що Случ, то наше», проте за Андрусівським договором від 1667р. Тишиця разом із землями Волині залишилась під пануванням Польщі.[10]

В 1783 р. в Князь-селі (сучасна Князівка) за кошти прихожан побудована дерев'яна церква Святителя і Чудотворця Миколая до якої були приписані прихожани Тишиці. Копії метричних книг зберігаються з 1812 р.[11]

Після поділів Речі Посполитої територія краю була приєднана до Росії. В 1795р. у Волинському намісництві створено Ровенський, Домбровицький, Острозький повіти, в Подільському — Дубенський повіт – тепер сучасна Рівненська область. В 1797 р. Березне стало волосним центром Волинської губернії і Тишиця ввійшла до цієї волості, того ж року  царським указом було ліквідовано Волинське намісництво і створено Волинську губернію з центром у Новограді-Волинському, а з 1804 р, у Житомирі. Після ліквідації намісництва Указом від 9 вересня 1801 р. Волинська губернія як і Київська і Подільська отримали статус «прикордонних».[12]

Доречним буде згадати твердження про тодішню Волинь французького історика Д. Бовуа. Він говорить про Волинь як про територію із суто сільським краєвидом. І має на це свої пояснення, спираючись на малу частку серед усього населення етнічних поляків. Українці в переважній більшості були кріпаками: з 487 325 чоловічих «душ» лише 12 186 були державними селянами, хоча й останні йшли у найми до приватних землевласників.[13]

В ревізійних списках (так називався перепис населення в Російській імперії) повідомляється, що станом на 30 квітня 1834 р. в селі  проживало 151 чоловік і 144 жінки. В селі налічувалося 43 двори. 9 селян відбували рекрутську службу.  Серед власників дворів 3 мають прізвище Матяшук, Савончук - 4,  Удодішин - 3, Шабатюк - 2, Савчук - 2, Ковбар - 2, Трохимчук - 1, Тишковець - 1, Юзковець - 2, Яськов - 1, Шведюк - 1, Зубик - 1, Ковальчук - 1,  Мандзура - 2, Кубай - 1, Мельник- 1, Тарасюк - 1, Марковець - 1, Сидоров - 1,  Кузьмін - 1, Котюк - 1, Ярошин - 1, Федось - 1 (з Віткович в 1819 р.), Заяць - 1 (приїхав з Березного в 1828 р.).[14]

В ревізійній казці за 21 червня 1850 р. вказується, що в селі мешкає 154 чоловіків і 163 жінки, дворів було 43. З'являються нові прізвища, яких не зустрічали в ревізійній казці за 1834 р. – Клімов, Хведас, Лещинський.

Згідно ревізійної казки 13 чоловіків відбували рекрутську службу.[15]

В 1858 р. село належало поміщикам Михайлу й Івану Малинським. В той час дворів було 36. Чоловіче населення складало 160 осіб, жіноче – 163 особи. Дев'ятеро селян забрано в рекрути. Завдяки перепису дізнаємося, що в селі з'являється прізвище Іванов, поряд з тим спостерігаємо як відбувається видозмінна прізвища в одній сім'ї – Трохимчук на Трофимчук.[16]

Під час проведення Російською імперією селянської реформи про скасування кріпацтва 1861 р. в Березнівському повіті сталися заворушення. Не стояли осторонь і жителі села Тишиці. Селяни були невдоволені умовами викупу земель і 3 березня 1863 р. відмовилися приймати уставні грамоти . Керівника заворушень Г. Рогача заарештували. У вересні після звільнення він організував понад 100 селян виступити проти волосного начальства, але козацький загін, що був тут, зупинив їх . Умови звільнення мешканців повіту від повинності визначались викупним актом складеними 5 березня 1868р.[17]

Отже, про село Тишицю з письмових джерел ми дізнаємося з 1570 р., коли воно належить князю Дмитру Козинському і входить до складу Луцького повіту. Після поділів Речі Посполитої територія краю була приєднана до Російської імперії. Село ввійшло в Березнівську волость Волинської губернії.

Згідно ревізійних списків в середині  ХІХ століття на території села нараховувалося в середньому 40 дворів, населення складало трохи більше 300 осіб. Серед перерахованих прізвищ є такі, які в незмінній формі існують тепер, але окремі з них змінилися в буквеному складі, або ж взагалі не зустрічаються.

СЕЛО В ХХ СТОЛІТТІ

Станом на 1906 р. село входить до Рівненського повіту, Березнівської волості в ньому нараховувалося 71 двір з населенням 600 жителів.[18]

З 1906 р. через село Тишиця проходила вузькоколійка, яка сполучала Березне з Яринівським роз'їздом, побудована з ініціативи місцевого поміщика. Вона сприяла збуту сільськогосподарської продукції поміщицьких маєтків і підривала гужовий транспорт, який не витримував конкуренції із залізницею.[19]

В 1912 р. у Березнівській волості була 21 сільська община, 1 містечко, 14 колоній, 69 поселень, що разом становило 84 територіально-адміністративних одиниць. У волості налічувалося 943 дворів, 17 107 селян.[20]

Після підписання Ризького мирного договору 1921 р. Волинь офіційно відійшла до складу Польщі. Березнівщина стає «демаркаційною» (прикордонною) територією. Через неї пройшов кордон Польщі з Радянською Україною. У 20 –х рр. поляки почали будувати лінію оборони (так званий «камінний пояс») із дзотів проти нападу з боку СРСР, що проходила повз села Антонівка, Тишиця, Орлівка. За переписом 1921 р. в містечку проживало 5 385 чол., налічувалося 668 будинків. Колишню Березнівську волость, де проживало 22 310 чол., польська влада поділила на дві гміни – Березнівську і Людвипольську.[21] Площа гміни Березне становила 891, 9 км² з населенням 27 695 чоловік, відповідно на 1 км² припадало 32 людини.[22]

Тишиця увійшла до Березнівської гміни Рівненського, а з 1925 р. Костопільського повіту.[23]

Радянська історіографія зображує бідне життя українців за Польщі міжвоєнного часу. Про Костопільський повіт було сказано, що він має погану землю і люди тут дуже нужденні.[24]

На 30 вересня 1921 р. ІІ Річ Посполита здійснила статистичний опис населених пунктів, кількості дворів і населення. Так в той час в селі зареєстровано 131 будинків в яких проживало 753 людини, з них 362 – чоловіки і 391 – жінки. Крім того з цьому опису ми дізнаємося про віросповідання жителів: 744 особи сповідували православну віру, 2 осіб – римо-католики, 7 осіб – юдеї. У графі про національну приналежність 744 особи ідентифікуються як українці, 9 осіб – поляками.[25]

Цінним джерелом для висвітлення тогочасної історії села є реєстр жителів села Тишиця. Завдяки реєстру ми дізнаємося, що в селі налічувалося 184 двори. Відомо, що в селі проживало 6 єврейських сімей – Кіпервас Арон-Юда, котрий займався торгівлею разом з двома синами. У власника дому було ще дві дочки, одна з них відвідувала школу і невістка. Кіпервас Іско – торгував із 2 синами, мав дружину і дві доньки.  В родині Іска мешкав Капцан Борух разом з дружиною, який працював сортувальником лісу. Кіпервас Ушер – торговець жив разом з дружиною. Етштейн Іско – денний робітник, жив з дружиною і внуком. Кіпервас Юшер – торговець був одружений.

Серед населення проживало 5 польських сімей. Купіш Юзеф з дружиною і сином на квартирі в Саванчука Адама. В цьому ж будинку знімала квартиру Кмєц Марія. Копійовський Антон місцевий коваль, мав дружину і доньку. Копійовський Станіслав – коваль, одружений мав сина й дочку. Копійовський Юзеф – стельмах, жив з дружиною. Ограднічак Войцех – охоронець мав жінку і сина.

В 30 –х рр. у селі було відкрито початкову школу, де навчали писати, читати, рахувати. Навчання проходило 2 рази на тиждень, по вівторках і п'ятницях вивчалась українська мова як предмет, хоч називалась руською мовою, про Україну не було і згадки. Українською читалась дисципліна «Закон Божий» теж у вівторок і п'ятницю. Під школу орендували хату селянина Саванчука Кіндрата Панасовича, яка мала 2 кімнати з земляною долівкою. Згідно реєстру жителів початкову школу відвідувало 117 дітей серед них 67 учениць, що значно спростовує радянське твердження про те, що дівчатам шлях до освіти був закритий. Відомо, що вчителями були Семенюк Олександр, Григорович Олена, яка родом з с. Космачів Костопільського повіту, Корнійчукова Ірена з с. Стидин Костопільського повіту, котра переїхала в Тишицю з мамою Дудчак Леопольдиною з Бродів, братом – Дудчаком Ярославом, чоловіком – Корнійчуком Володимиром родом з с. Липи Дубенського повіту і сином Ігорем.

Для порівняння варто сказати, що на всій Березнівщині в 1933 р. було 33 школи, з яких лише 17 мали власні приміщення, а решта розміщувалися у звичайних хатах. У  містечку Березне було дві семирічні школи: польська і українська, три початкові єврейські школи, одна з них – приватна. Українську семирічну школу закінчив Трохимчук Іван Федорович – житель села Тишиця, але як запевнять розповіді односельчан, ця наука коштувала для його батьків парою волів.[26]

Щодо релігійної ситуації, то в селі  серед населення було 31 християн віри євангельської, 18 юдеїв, 17 римо-католиків, 2 греко-католиків і 1 214 православні.

У 1922 р. 111 мешканців краю платили земельний податок. Найбільший наділ землі мав Тадей Матяшук. Серед власників – Анастасія Юсенкова єдина жінка в цьому списку.[27]

В селі Тишиці працював водяний млин Мельника Андрій.[28] Той же Мельник Андрій мав вітряка з однією парою жорен. О. Романчук зазначає, що в селі 1922 р. діяло 2 водяних млини, на рік пізніше їх було вже 23. Тобто крім вказаного власника були ще інші два господарі млинів про яких немає відомостей. Варто зазначити, що О. Романчук, спираючись на архівні матеріали «Ровенское уездное казначейство Волынской губерний. 1903 год» повідомляє, що на території теперішнього Березнівського району було сім млинів – серед них водяний млин в селі Тишиця, який належав Михайлу Малинському прибуток від якого складав 1 600 рублів в рік.[29]

Польська влада прийняла 15 липня 1920 р. новий аграрний закон, яким передбачалася – комасація, яка в польських урядових актах називалася «scalenie»[30]. об'єднання ділянок, які перебували у власності одного господаря в один земельний наділ та ліквідація сервітутів – права селян і поміщиків на спільне користування угіддями.[31]

В результаті комасації селяни виселялися на хутори. Відповідно архівних даних окремі села Костопільського повіту потребували кредит, щоб здійснити переселення. Серед названих сіл є село Тишиця, в якому нараховувалося приблизно 75 учасників комасації.[32] (детал. Див. додаток 1).

Аграрним законом передбачалося поряд з комасацією здійснювати меліорацію. Проаналізувавши інформаційні дані з архіву в Костопільському повіті дізнаємося, що існувало 8 населених пункти в яких протягом 1932-1933 рр. проводилися меліораційні роботи. Серед них і в с. Тишиці здійснювали осушування грунтів. Зокрема 10 287 м ровів викопано шарварком - трудової повинності на користь держави або органів місцевого самоврядування і 3 021 м платно. При цьому слід зауважити, що з усього повіту лише в Тишиці проводили платну меліорацію. (дет. Див. додаток 2).[33]

На початку ХХ століття до складу села входить 71 двір. В 1906 р. за сприяння поміщика Михайла Малинського починає діяти вузькоколійка. Через яку перевозили збіжжя пана. Крім того Михайло Малинський був власником в селі водяного млина.

З 1921 р. Березнівщина і Тишиця зокрема відійшли до складу Польщі. Світло на тогочасне життя краян проливає реєстр жителів. Згідно якого на територію села припадало 184 двори. Крім українських сімей в селі проживало 6 єврейських і 5 польських сімей. Місцеві євреї займалися торгівлею, в той час як польські родини були зайнятті в ремісництві.

На початку 30-х років відкривається початкова школа, приміщенням якої слугувала селянська хата. В школі навчалися як  хлопці так і дівчата. Освіту давали 3 вчителі.

В селі крім православних проживали сповідники юдейської віри, римо-католики, греко-католики і християни віри євангельської.

Земельні реформи, впровадженні польським урядом дійшли і до Тишиці. Так в селі проводилася платна меліорація, надавалися кредити на комасацію.

ВИСНОВКИ

Отже, про село Тишицю з письмових джерел ми дізнаємося з 1570 р., коли воно належить князю Дмитру Козинському і входить до складу Луцького повіту. Після поділів Речі Посполитої територія краю була приєднана до Російської імперії. Село ввійшло в Березнівську волость Волинської губернії.

Згідно ревізійних списків в середині  ХІХ століття на території села нараховувалося в середньому 40 дворів, населення складало трохи більше 300 осіб. Серед перерахованих прізвищ є такі, які в незмінній формі існують тепер, але окремі з них змінилися в буквеному складі, або ж взагалі не зустрічаються.

На початку ХХ століття до складу села входить 71 двір. В 1906 р. за сприяння поміщика Михайла Малинського починає діяти вузькоколійка. Через яку перевозили збіжжя пана. Крім того Михайло Малинський був власником в селі водяного млина.

З 1921 р. Березнівщина і Тишиця зокрема відійшли до складу Польщі. Світло на тогочасне життя краян проливає реєстр жителів. Згідно якого на територію села припадало 184 двори. Крім українських сімей в селі проживало 6 єврейських і 5 польських сімей. Місцеві євреї займалися торгівлею, в той час як польські родини були зайнятті в ремісництві.

На початку 30-х років відкривається початкова школа, приміщенням якої слугувала селянська хата. В школі навчалися як  хлопці так і дівчата. Освіту давали 3 вчителі.

  В селі крім православних проживали сповідники юдейської віри, римо-католики, греко-католики і християни віри євангельської.

Земельні реформи, впровадженні польським урядом дійшли і до Тишиці. Так в селі проводилася платна меліорація, надавалися кредити на комасацію.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

І Джерела:

1.     Державний архів Волинської області (далі Держархів Волинської обл.), ф. 46 Волинське воєводське управління, оп. 1, спр. 282 Списки млинів на території Волинського воєводства. –

2.     Держархів Волинської обл., ф.46 Волинське воєводське управління, оп.6, спр.417 Звіт воєводи про загальний стан і державно-адміністративну діяльність у воєводстві за 1937-38 рр., Арк. 51.

3.     Держархів Волинської обл., ф. 46 Волинське воєводське управління, оп. 1, спр. 639 Доклад воєводи про господарське, політичне і культурне становище Волинського воєводства за 1930 р.). – арк. 68.

4.     Державний архів Рівненської обл., ф. 27 Рівненське повітове казначейство, оп. 3, спр.21. -  Арк.941

5.     Державний архів Рівненської обл., ф. 27 Рівненське повітове казначейство, оп. 3, спр.48. – Арк.1200.

6.     Державний архів Рівненської обл., ф. 27 Рівненське повітове казначейство, оп. 3, спр.64, Арк. – 1102.

7.     Державний архів Рівненської області (далі Держархів Рівненської обл.) ф. 30 Рівненське повітове староство, оп.12, спр.4701 Переписка Волинського воєводського управління із земельним управлінням, Рівненським староством і управлінням гмін Рівненського повіту про роботу водно меліораційних вироблених в 1932-33 рр. і про плани робіт в 1934-35 рр. Волинського воєводства, Арк. 21.

8.     Держархів Рівненської обл., ф. 161 Костопільське повітове староство, оп.1, спр.54 Переписка з Волинським воєводою про видачу кредиту на перенесення будівництва в зв’язку із земельною реформою про висилку на хутори. – Арк. 47.

9.     Державний архів Рівненської області. – Ф. 226 Фінансовий інспектор м. Рівне, оп.1, спр.9 Виказ про земельний податок

10.                       Ясковець Є. Ф. Спогади / Є. Ф. Ясковець. - Тишиця: 06. 02. 2013

 ІІ Література:

11.                       Баранович О. Залюднення України перед Хмельниччиною / О. Баранович. – К., 1931. – 81 с.

12.                       Бовуа Д. Російська влада і польська шляхта в Україні. 1793-1830 рр. / Д. Бовуа. – Л.: Кальварія, 2007. – 296 с.

13.                       Боротьба трудящих Волині за возз’єднання з радянською Україною (1929-1939 рр.). – Л.: Каменяр, 1965. – Ч. 2. – 402 с.

14.                       Губернии Российской империи. История и руководители 1708-1917. – М.: Объединенная редакция МВД России, 2003. – 480 с.

15.                       Історія міст і сіл УРСР: Ровненська область. – К.,1973. – 533с.

16.                       Місцеве самоврядування Березнівського району. Історія і сьогодення. – Березне, 2012. – 45 с.

17.                       Лашта В. І. Географія Надслучанського краю. Науково-пізнавальний посібник. – Рівне: Волинські обереги, 2010. – 19 с.

18.                       Пам'ятная книжка Волынской губернии за 1913. – Житомир, 1914. – 140 с.

19.                       Романчук О. Вітряки Березнівської гміни / О. Романчук // Літопис Березнівщини. Наукові записки Березнівського краєзнавчого музею. – Вип. ІІ. – Рівне: О. Зень, 2015. – С. 14-17.

20.                       Списокь населенных мест Волынской губернии. – Житомірь, 1906. – 420 с.

21.                       Теодорович Н. Историко – статистическоє  описанниє церквей и приходов Волинской  епархии  / Н.Теодорович. – Почаев, 1889 . – Т – ІІ .– 753 с.

22.                       Тишиця [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.istvolyn.info/

23.                       Хитрий Ч. Минувшина Рівненщини – далека і близька. – вид. 2-ге, доп.. – Рівне: Волинські обереги, 2010. – 486 с.

24.                       Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся (Краєзнавчий словник – від найдавніших часів до 1914 р. ) / О. Цинкаловський. – Т. ІІ. – Вінніпег, 1986. – 548 с.

25.                       Шабала Я. Меліоративні роботи на Волині і Поліссі у 1921-1939 рр. / Я. Шабала, Б. Заброварний // Минуле й сучасне Волині: історія міст і сіл Полісся. Маневиччина. Збірник наукових праць, Луцьк, 2004. – С. 93.

26.                       Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej - T. IX. – Warszawa. – 1923. – 85 s.

27.                       Tyszyce // Słownik geograficzny królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich . – Warszawa, 1892. – T.XII – S.729

ДОДАТКИ

Додаток А

Виказ сіл комасації для яких необхідний кредит на перенесення забудов в 1936-37 рр.

Назва	Сума позички	Кількість учасників(приблизна)	Необхідна допомога учасникам	Сума готівкою	Зауваження
Тростянець	3000	80	20	150
Великий Студин	5000	85	25	200
Тишиця	3000	75	30	100	Бідно через ялові піски
Малий Студин	450	152	30	150
Збуж	4500	116	30	150

Складено за: Державний архів Рівненської області ф. 161 Костопільське повітове староство, оп.1, спр.54 Переписка з Волинським воєводою про видачу кредиту на перенесення будівництва у зв’язку із земельною реформою про висилку на хутори, арк. 47.

Додаток Б

Звіт із меліораційних робіт виконаних в 1932-1933 рр. в Костопільському повіті

№ п/п	Назва об'єкту	Викопано ровів
		Шарварком	Платно	Разом
1	Бронне	6000	-------	6000
2	Яринівка	3000	-------	3000
3	Карачун	3500	-------	3500
4	Малий Студин	12055	--------	12055
5	Орлівка	1550	--------	1550
6	Плотечно	4227	--------	4227
7	Тростинець	2795	---------	2795
8	Тишиця	10287	3 021	13308
	Разом	43414	3021	46435

Складено за: Державний архів Рівненської області, ф. 30 Рівненське повітове староство, оп.12, спр.4701 Переписка Волинського воєводського управління із земельним управлінням, Рівненським староством і управлінням гмін Рівненського повіту про роботу водно меліораційних вироблених в 1932-33 рр. і про плани робіт в 1934-35 рр. Волинського воєводства, 21 арк.

---

[1] Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся (Краєзнавчий словник – від найдавніших часів до 1914 р. ) / О. Цинкаловський. – Т. ІІ. – Вінніпег, 1986. – 548 с.

[2] Баранович О. Залюднення України перед Хмельниччиною / О. Баранович. – К., 1931. – 81с.

[3] Tyszyce // Słownik geograficzny królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich . – Warszawa, 1892. – T.XII – S.729

[4] Списокь населенных мест Волынской губернии. – Житомірь, 1906. – 420 с.

[5] Романчук О. Вітряки Березнівської гміни / О. Романчук // Літопис Березнівщини. Наукові записки Березнівського краєзнавчого музею. – Вип. ІІ. – Рівне: О. Зень, 2015. – С. 14-17.

[6]Хитрий Ч. Минувшина Рівненщини – далека і близька. / Ч. Хитрий – вид. 2-ге, доп.. – Рівне: Волинські обереги, 2010. – 360 с.

[7]Tyszyce // Słownik geograficzny królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich . – Warszawa, 1892. – T.XII – S.729

[8] Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся (Краєзнавчий словник – від найдавніших часів до 1914 р. ) / О. Цинкаловський. – Т. ІІ. – Вінніпег, 1986. – С. 448

[9] Баранович О. Залюднення України перед Хмельниччиною / О. Баранович. – К., 1931. – С. 50

[10] Лашта В. І. Географія Надслучанського краю. Науково-пізнавальний посібник. – Рівне: Волинські обереги, 2010. – С.12.

[11] Теодорович Н. Историко – статистическоє  описанниє церквей и приходов Волинской  епархии  / Н.Теодорович. – Почаев, 1889 . – Т – ІІ . – С. 566-567.

[12] Губернии Российской империи. История и руководители 1708-1917. – М.: Объединенная редакция МВД России, 2003. – С. 19

[13] Бовуа Д. Російська влада і польська шляхта в Україні. 1793-1830 рр. / Д. Бовуа. – Л.: Кальварія, 2007. – С. 28.

[14] Державний архів Рівненської обл., ф. 27 Рівненське повітове казначейство, оп. 3, спр.21. -  Арк.941

[15] Державний архів Рівненської обл., ф. 27 Рівненське повітове казначейство, оп. 3, спр.48. – Арк.1200.

[16] Державний архів Рівненської обл., ф. 27 Рівненське повітове казначейство, оп. 3, спр.64, Арк. – 1102.

[17] Історія міст і сіл УРСР: Ровненська область. – К.,1973. – С. 206.

[18] Списокь населенных мест Волынской губернии. – Житомірь, 1906. – С. 209.

[19] Хитрий Ч. Минувшина Рівненщини – далека і близька. – вид. 2-ге, доп.. – Рівне: Волинські обереги, 2010. – С. 43.

[20] Пам'ятная книжка Волынской губернии за 1913. – Житомир, 1914. – С. 138-139

[21] Місцеве самоврядування Березнівського району. Історія і сьогодення. – Березне, 2012. – С. 4.

[22] Державний архів Волинської обл., ф. 46 Волинське воєводське управління, оп. 1, спр. 639 Доклад воєводи про господарське, політичне і культурне становище Волинського воєводства за 1930 р.). – арк. 68.

[23]Тишиця [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.istvolyn.info/

[24] Боротьба трудящих Волині за возз’єднання з радянською Україною (1929-1939 рр.). – Л.: Каменяр, 1965. – Ч. 2. – С. 147.

[25] Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej - T. IX. – Warszawa. – 1923. – S. 49.

[26] Ясковець Є. Ф. Спогади / Є. Ф. Ясковець. - Тишиця: 06. 02. 2013

[27] Державний архів Рівненської області. – Ф. 226 Фінансовий інспектор м. Рівне, оп.1, спр.9 Виказ про земельний податок

[28] Державний архів Волинської області ф. 46 Волинське воєводське управління, оп. 1, спр. 282 Списки млинів на території Волинського воєводства. – Арк. 80.

[29] Романчук О. Вітряки Березнівської гміни / О. Романчук // Літопис Березнівщини. Наукові записки Березнівського краєзнавчого музею. – Вип. ІІ. – Рівне: О. Зень, 2015. – С. 14-17.

[30] Держархів Волинської обл., ф.46 Волинське воєводське управління, оп.6, спр.417 Звіт воєводи про загальний стан і державно-адміністративну діяльність у воєводстві за 1937-38 рр., Арк. 51.

[31]Шабала Я. Меліоративні роботи на Волині і Поліссі у 1921-1939 рр. / Я. Шабала, Б. Заброварний // Минуле й сучасне Волині: історія міст і сіл Полісся. Маневиччина. Збірник наукових праць, Луцьк, 2004. – С. 93.

[32] Держархів Рівненської обл., ф. 161 Костопільське повітове староство, оп.1, спр.54 Переписка з Волинським воєводою про видачу кредиту на перенесення будівництва в зв’язку із земельною реформою про висилку на хутори. – Арк. 47.

[33] Державний архів Рівненської області ф. 30 Рівненське повітове староство, оп.12, спр.4701 Переписка Волинського воєводського управління із земельним управлінням, Рівненським староством і управлінням гмін Рівненського повіту про роботу водно меліораційних вироблених в 1932-33 рр. і про плани робіт в 1934-35 рр. Волинського воєводства, Арк. 21.